"Ой ти, дiвчино, зарученая,
Чого ж ти ходиш засмученая?"
"Ой ходжу, ходжу засмученая,
Що не за тебе зарученая!"
"Ой ти, дiвчино, словами блудиш,-
Сама не знаєш, кого ти любиш!"
"Ой знаю, знаю, кого кохаю,
Тiльки не знаю, з ким жити маю!
Ой знаю, знаю, iз ким кохаюсь,
Тiльки не знаю, з ким iзвiнчаюсь.
Выйду на поле, гляну на море -
Сама я бачу, що менi горе.
Сама я бачу, чого я плачу -
Свого милого в вiчi не бачу.
Буду стояти на тiм каменi,
Поки не прийде милий до мене.
Буду терпiти велику муку,
Поки не скаже: "Дай, серце, руку!"
Выйду на поле, на ту мураву,
Де я з миленьким мала забаву.
3 рiзного цвiту вiнки сплiтала,
Бiленьким личеньком всiх чарувала.
Ти присягався передо мною
Буть моiм мужем, а я - жоною.
Нещира була присяга твоя,
Тепер не мiй ти, а я не твоя!
Буду казати свiту цiлому,
Щоб вiн не вiрив нiде й нiкому.
Бо я самая теє зазнала,
Коли невiрного вiрно кохала...
Кого любила, - той за дверима,
Кого не знала - мужем назвала!"
"Ой ти, дiвчино-чарiвниченько,
Причарувала моє серденько!"
"Якби ж ти так знав з сiней до хати,
Як я умiю всiх чарувати!
У мене чароньки - чорнiï брiвоньки,
Моя принада - сама молода;
У мене чароньки завжди готовi -
Бiлеє личенько i чорнi брови!"
