Дощик, дощик крапає дрiбненько...
Я ж думала, я ж думала — запорожець, ненько!
Коли б знала, коли б знала вiдкiль виглядати,
То б найняла, заставила стежку промiтати.
Аж вiн ïде, аж вiн ïде, ступає дрiбненько, —
То ж то милий, то ж то любий, дивiтеся, ненько!
Дощик, дощик аж iз стрiхи капотить, —
Розсердився мiй миленький, аж ногами тупотить.
Розсердився, розгнiвався мiй милий на мене,
А як гляне, серце в'яне i в нього i в мене.
