«Добрий вечiр, дiвчино, куди йдеш?
Скажи менi правдоньку, де живеш!»
«Чи то ж би я розуму не мала,
Щоб я тобi правдоньку сказала?»
«Добрий вечiр, дiвчино, чия ти?
Чи вийдеш ти на вулицю гуляти?»
«Не питайся, козаченьку, чия я,
Як вийдеш ти на вулицю, вийду й я!»
«Дiвчинонько-серденько, куди йдеш?
Скажи менi правдоньку, де живеш!»
«Отам моя хатонька край води,
З високого дерева, з лободи.
Я ж до хати сiнечки приплету
З високого дерева, з черету!»
«Тепер же я догадався, чия ти!
Пусти ж мене, серденько, до хати!»
«Шкода теє, голубе, затiвать,
Бо ти будеш нiченьку ночувать!»
«Та я ж тебе, серденько, не зведу,
Пожартую трiшечки та й пiду!»
Жартувала дiвчина до зорi,
Поки стало виднесенько надворi.
«Ой, уставай, козаченьку, та тiкай,
Та на мене славоньки не пускай!»
